Тема 42. Соціальне управління виробничим колективом підприємств громадського харчування та торгівельних підприємств.
Згідно Господарського кодексу України підприємство – це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським Кодексом та іншими законами України. Загальними ознаками підприємства є наступні: самостійна систематична діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та їх реалізація з метою отримання прибутку; єдність і цілісність майнового комплексу, як правило, із замкненою технологічною структурою; визначена самостійність у прийнятті господарських рішень; ведення автономного бухгалтерського обліку та складання балансу; володіння правами юридичної особи, ознаками якої є відокремлене майно; можливість від свого імені здобувати майнові права і нести зобов’язання, бути позивачем і відповідачем у суді; наявність розрахункового та інших рахунків в установах банку; наявність печатки із своїм найменуванням; відсутність у своєму складі інших юридичних осіб; можливість здійснювати будь-які види господарської діяльності, не заборонені законодавством України. Здійснюючи управління підприємством, необхідно враховувати принципи функціонування підприємств в умовах ринкової економіки, відповідно до яких підприємство самостійно здійснює такі дії: 1) планує свою діяльність і визначає перспективи її розвитку, виходячи з попиту на свою продукції (послуги), рівня конкурентоспроможності, а також із необхідності забезпечення виробничого та соціального розвитку підприємства, підвищення доходів; 2) здійснює матеріально-технічне забезпечення власного виробництва через систему прямих контрактів (договорів) з постачальниками та посередницькими організаціями, на товарних біржах; 3) реалізує свою продукцію, інші матеріальні цінності на основі прямих до- 2 говорів зі споживачами, державного замовлення, через товарні біржі, мережу власних торговельних підприємств; 4) самостійно або на договірній основі встановлює ціни на свою продукцію, послуги, майно (крім випадків державного регулювання цін на особливо важливі види продукції); 5) визначає чисельність та структуру працівників, обирає форми та системи оплати та стимулювання їхньої праці; 6) здійснює зовнішньоекономічну діяльність (за наявності ліцензії); 7) проводить різноманітні операції з цінними паперами; 8) визначає напрямки та обсяги використання отриманого прибутку. Класифікація підприємств здійснюється за такими ознаками: залежно від форм власності: приватне підприємство, підприємство колективної власності, комунальне (на основі власності територіальної громади), державне, підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності). Якщо в статутному фонді підприємства іноземні інвестиції складають не менше 10 %, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземні інвестиції складають 100 % - вважається іноземним підприємством; залежно від способу створення і формування статутного фонду – унітарні і корпоративні підприємства. Унітарне підприємство створюється одним засновником. Це приватні, державні, комунальні підприємства. Корпоративне підприємство створюється двома або більш засновниками за їх сумісним рішенням. Це підприємства, що засновані на колективній основі певного типу власності; залежно від основної мети діяльності: комерційні, некомерційні; залежно від агрегації майна: автономне підприємство, об'єднання; залежно від кількості працюючих і обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік (незалежно від форми власності): малі, середні, великі підприємства. Малими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) не перевищує суми, еквівалентної 500 тисяч євро. Великими визнаються підприємства, у яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації – перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро. Всі інші підприємства визнаються середніми. В залежності від форм власності змінюється і характер управління підприємством ресторанного господарства. У ринкових умовах у конкурентну боротьбу вступають не тільки товари та послуги, які надають підприємства ресторанного господарства, але й організаційно-правові форми їх функціонування. При цьому слід розрізняти організаційну та організаційно-правову форму функціонування. «Організаційна форма» на відміну від «організаційно-правової форми» відбиває тільки окремі форми об'єднання власників і підприємців. Законодавче закріплення цих форм властиве лише «організаційно-правовій» формі підприємств. Організаційно-правова форма підприємства – це законодавчо закріплений механізм функціонування підприємства, що визначає його організаційну структу- 3 ру, особливості формування і управління майном, взаємовідносини засновників, розподілу управління, відповідальності та результатів діяльності. Законодавством України розроблена і затверджена класифікація організаційно-правових форм господарювання.
Підприємства ресторанного господарства функціонують на споживчому ринку в різних організаційно-правових формах. Тому кожен власник при створенні підприємства визначає рівень прав і обов'язків, керуючись своїми фінансовими можливостями при формуванні статутного капіталу. В інших випадках форма діяльності визначається основним підприємством, у складі якого знаходиться підприємство ресторанного господарства (державне, комунальне підприємство, акціонерне товариство). Значний вплив має соціальний фактор організації харчування за місцем навчання й роботи, що відбивається на структурі підприємств ресторанного господарства.
Підприємство ресторанного господарства – це заклад, який є самостійним статутним суб’єктом господарювання, має право юридичної особи і здійснює свою діяльність з метою одержання прибутку та створене для виробництва кулінарної продукції, мучних кондитерських і булочних виробів, їх реалізації та/або організації споживання. Підприємство ресторанного господарства виконує три важливі функції: виробництво продукції, її реалізація та організація споживання. Їх здійснення потребує створення відповідної виробничо-торговельної структури, до складу якої входять наступні підсистеми (рис.2.1): управляюча, виробнича, забезпечення та організаційно-обслуговуюча. Управляюча підсистема координує взаємозв’язки між усіма підсистемами підприємства, намагаючись забезпечити ефективність їх функціонування та діяльності підприємства в цілому. Мета діяльності підсистеми – забезпечення конкурентоспроможності підприємства.
Система підприємства ресторанного господарства Виробнича підсистема посідає центральне місце у підприємстві, в ній сировина та напівфабрикати перетворюються на готову для споживання продукцію. Мета діяльності підсистеми – виробництво високоякісної продукції у запланованих обсягах та у визначені терміни. Організаційно-обслуговуюча підсистема здійснює функції реалізації та організації споживання продукції підприємства, надання послуг споживачам. Мета діяльності підсистеми – задоволення потреб споживачів. Підприємство ресторанного господарства є складною відкритою соціально-економічною системою, на діяльність якою чинять вплив чинники зовнішнього та внутрішнього середовища. Основний закон управління – на кожне підприємство як відкриту систему внутрішнє та зовнішнє середовище справляють як закономірно повторювальний, так і випадковий вплив. Для утримання цілісності та здатності до функціонування, система управління підприємства повинна мати таке ж саме, або більше різноманіття та швидкість дій, ніж у середовища для того, щоб відповідати на кожний такий вплив відповідною дією або протидією саме у необхідний час. Відомо, що середовище організації поділяється на зовнішнє та внутрішнє. Зовнішнє, в свою чергу, поділяється на середовище непрямої дії та середовище прямої дії. Зовнішнє середовище непрямої дії – це сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість організації і на які вона не може впливати взагалі або має незначний вплив. Зовнішнє середовище прямої дії – це УПРАВЛЯЮЧА ПІДСИСТЕМА Виробнича підсистема Підсистема забезпечення Організаційнообслуговуюча підсистема П І Д П Р И Є М С Т В О РЕСТОРАННОГО ГОСПОДАРСТВА сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість організації і на які вона може впливати через встановлення ефективних комунікацій. Внутрішнє середовище підприємства – це сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість організації і перебувають під безпосереднім контролем керівників та персоналу. Для підприємств ресторанного господарства пропонується наступна сукупність факторів зовнішнього середовища непрямої та прямої дії, а також внутрішнього середовища. Методика оцінки факторів середовища передбачає виконання декількох етапів: 1) визначення груп чинників, що чинять вплив на діяльність та розвиток підприємства; 2) визначення конкретних факторів в межах кожної групи у зовнішньому та внутрішньому середовищі; 3) оцінка спрямованості впливу (позитивний чи негативний вплив та сили впливу за обраною шкалою); 4) комплексний розгляд впливу чинників зовнішнього та внутрішнього середовища (можливості та загрози, сильні та слабкі сторони); 5) визначення варіантів та проблем розвитку підприємства.
Завдання:
1. Опрацювати лекційний матеріал.
2. Зробити записи до конспекту.
Згідно Господарського кодексу України підприємство – це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським Кодексом та іншими законами України. Загальними ознаками підприємства є наступні: самостійна систематична діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та їх реалізація з метою отримання прибутку; єдність і цілісність майнового комплексу, як правило, із замкненою технологічною структурою; визначена самостійність у прийнятті господарських рішень; ведення автономного бухгалтерського обліку та складання балансу; володіння правами юридичної особи, ознаками якої є відокремлене майно; можливість від свого імені здобувати майнові права і нести зобов’язання, бути позивачем і відповідачем у суді; наявність розрахункового та інших рахунків в установах банку; наявність печатки із своїм найменуванням; відсутність у своєму складі інших юридичних осіб; можливість здійснювати будь-які види господарської діяльності, не заборонені законодавством України. Здійснюючи управління підприємством, необхідно враховувати принципи функціонування підприємств в умовах ринкової економіки, відповідно до яких підприємство самостійно здійснює такі дії: 1) планує свою діяльність і визначає перспективи її розвитку, виходячи з попиту на свою продукції (послуги), рівня конкурентоспроможності, а також із необхідності забезпечення виробничого та соціального розвитку підприємства, підвищення доходів; 2) здійснює матеріально-технічне забезпечення власного виробництва через систему прямих контрактів (договорів) з постачальниками та посередницькими організаціями, на товарних біржах; 3) реалізує свою продукцію, інші матеріальні цінності на основі прямих до- 2 говорів зі споживачами, державного замовлення, через товарні біржі, мережу власних торговельних підприємств; 4) самостійно або на договірній основі встановлює ціни на свою продукцію, послуги, майно (крім випадків державного регулювання цін на особливо важливі види продукції); 5) визначає чисельність та структуру працівників, обирає форми та системи оплати та стимулювання їхньої праці; 6) здійснює зовнішньоекономічну діяльність (за наявності ліцензії); 7) проводить різноманітні операції з цінними паперами; 8) визначає напрямки та обсяги використання отриманого прибутку. Класифікація підприємств здійснюється за такими ознаками: залежно від форм власності: приватне підприємство, підприємство колективної власності, комунальне (на основі власності територіальної громади), державне, підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності). Якщо в статутному фонді підприємства іноземні інвестиції складають не менше 10 %, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземні інвестиції складають 100 % - вважається іноземним підприємством; залежно від способу створення і формування статутного фонду – унітарні і корпоративні підприємства. Унітарне підприємство створюється одним засновником. Це приватні, державні, комунальні підприємства. Корпоративне підприємство створюється двома або більш засновниками за їх сумісним рішенням. Це підприємства, що засновані на колективній основі певного типу власності; залежно від основної мети діяльності: комерційні, некомерційні; залежно від агрегації майна: автономне підприємство, об'єднання; залежно від кількості працюючих і обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік (незалежно від форми власності): малі, середні, великі підприємства. Малими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) не перевищує суми, еквівалентної 500 тисяч євро. Великими визнаються підприємства, у яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації – перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро. Всі інші підприємства визнаються середніми. В залежності від форм власності змінюється і характер управління підприємством ресторанного господарства. У ринкових умовах у конкурентну боротьбу вступають не тільки товари та послуги, які надають підприємства ресторанного господарства, але й організаційно-правові форми їх функціонування. При цьому слід розрізняти організаційну та організаційно-правову форму функціонування. «Організаційна форма» на відміну від «організаційно-правової форми» відбиває тільки окремі форми об'єднання власників і підприємців. Законодавче закріплення цих форм властиве лише «організаційно-правовій» формі підприємств. Організаційно-правова форма підприємства – це законодавчо закріплений механізм функціонування підприємства, що визначає його організаційну структу- 3 ру, особливості формування і управління майном, взаємовідносини засновників, розподілу управління, відповідальності та результатів діяльності. Законодавством України розроблена і затверджена класифікація організаційно-правових форм господарювання.
Підприємства ресторанного господарства функціонують на споживчому ринку в різних організаційно-правових формах. Тому кожен власник при створенні підприємства визначає рівень прав і обов'язків, керуючись своїми фінансовими можливостями при формуванні статутного капіталу. В інших випадках форма діяльності визначається основним підприємством, у складі якого знаходиться підприємство ресторанного господарства (державне, комунальне підприємство, акціонерне товариство). Значний вплив має соціальний фактор організації харчування за місцем навчання й роботи, що відбивається на структурі підприємств ресторанного господарства.
Підприємство ресторанного господарства – це заклад, який є самостійним статутним суб’єктом господарювання, має право юридичної особи і здійснює свою діяльність з метою одержання прибутку та створене для виробництва кулінарної продукції, мучних кондитерських і булочних виробів, їх реалізації та/або організації споживання. Підприємство ресторанного господарства виконує три важливі функції: виробництво продукції, її реалізація та організація споживання. Їх здійснення потребує створення відповідної виробничо-торговельної структури, до складу якої входять наступні підсистеми (рис.2.1): управляюча, виробнича, забезпечення та організаційно-обслуговуюча. Управляюча підсистема координує взаємозв’язки між усіма підсистемами підприємства, намагаючись забезпечити ефективність їх функціонування та діяльності підприємства в цілому. Мета діяльності підсистеми – забезпечення конкурентоспроможності підприємства.
Система підприємства ресторанного господарства Виробнича підсистема посідає центральне місце у підприємстві, в ній сировина та напівфабрикати перетворюються на готову для споживання продукцію. Мета діяльності підсистеми – виробництво високоякісної продукції у запланованих обсягах та у визначені терміни. Організаційно-обслуговуюча підсистема здійснює функції реалізації та організації споживання продукції підприємства, надання послуг споживачам. Мета діяльності підсистеми – задоволення потреб споживачів. Підприємство ресторанного господарства є складною відкритою соціально-економічною системою, на діяльність якою чинять вплив чинники зовнішнього та внутрішнього середовища. Основний закон управління – на кожне підприємство як відкриту систему внутрішнє та зовнішнє середовище справляють як закономірно повторювальний, так і випадковий вплив. Для утримання цілісності та здатності до функціонування, система управління підприємства повинна мати таке ж саме, або більше різноманіття та швидкість дій, ніж у середовища для того, щоб відповідати на кожний такий вплив відповідною дією або протидією саме у необхідний час. Відомо, що середовище організації поділяється на зовнішнє та внутрішнє. Зовнішнє, в свою чергу, поділяється на середовище непрямої дії та середовище прямої дії. Зовнішнє середовище непрямої дії – це сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість організації і на які вона не може впливати взагалі або має незначний вплив. Зовнішнє середовище прямої дії – це УПРАВЛЯЮЧА ПІДСИСТЕМА Виробнича підсистема Підсистема забезпечення Організаційнообслуговуюча підсистема П І Д П Р И Є М С Т В О РЕСТОРАННОГО ГОСПОДАРСТВА сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість організації і на які вона може впливати через встановлення ефективних комунікацій. Внутрішнє середовище підприємства – це сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість організації і перебувають під безпосереднім контролем керівників та персоналу. Для підприємств ресторанного господарства пропонується наступна сукупність факторів зовнішнього середовища непрямої та прямої дії, а також внутрішнього середовища. Методика оцінки факторів середовища передбачає виконання декількох етапів: 1) визначення груп чинників, що чинять вплив на діяльність та розвиток підприємства; 2) визначення конкретних факторів в межах кожної групи у зовнішньому та внутрішньому середовищі; 3) оцінка спрямованості впливу (позитивний чи негативний вплив та сили впливу за обраною шкалою); 4) комплексний розгляд впливу чинників зовнішнього та внутрішнього середовища (можливості та загрози, сильні та слабкі сторони); 5) визначення варіантів та проблем розвитку підприємства.
Завдання:
1. Опрацювати лекційний матеріал.
2. Зробити записи до конспекту.
Комментариев нет:
Отправить комментарий